Інтерв’ю з працівницею книгарні, книжковою блогеркою та модераторкою літклубів.
Ангеліна Тереня, вона ж книжкова блогерка Лічі, у літературу занурена по вуха з часів карантину та повномасштабної війни. Ангеліна поєднує навчання з роботою у книгарні та веденням книжкового блогу, модерує літературні клуби та заходи.
В ексклюзивному інтерв’ю DeTalks Лічі поділилася тонкощами популяризації читання та розповіла про особливості своєї діяльності.
“Я дуже рада і вдячна тому, що в якийсь момент почала читати й завела свій блог”.
Про історію книжкового блогу “Лічі”
“Блог спочатку виник як особистий щоденник, я не планувала розвивати його у книжковий”, — зізналася дівчина — Коли створювала цей канал, він називався “Ангеліна думає” або “Ангеліна живе”, а потім у мене з подругою з’явилася фішка називати одна одну скорочено. Я називала її Анічі, від імені Анастасія, а вона мене просто Лі. Тож я подумала: «Ну, буду Лічі». Пізніше я погуглила, що це прикольна ягідка, має бути смачною. Хоча іронічно, що я її ніколи не куштувала”, — додала Ангеліна.
“Я веду свій блог вже третій рік. Не так давно з’явився прогрес: мене, як книжкову блогерку почали запрошувати на фестивалі, а видавництва кличуть проводити події”.
Про підготовку до модерації подій
“Як готуюсь? По-різному. Якщо це онлайн-презентація, то треба продумати структуру, аби це все було не хаотично, а організовано і структуровано”, — пояснює Лічі.
“Також дуже важливим аспектом є прочитання книги, ознайомлення з біографією та бібліографією автора. Наприклад, коли я готувалася до заходу від видавництва Readberry за книгою «Корчма на перехресті світів» я просила у видавництва список авторів цієї збірки й просто вичитувала їхні твори.
Така підготовка дозволяє підготувати питання для авторів. Варто подумати про те, щоб це було інтерактивно та цікаво читачам. Треба вкидати якісь жарти (іноді не дуже смішні, але вкидати), питати про бекстейдж тощо.
З квест-презентацією трошки складніше, адже це не просто розмова про книгу. Сенс квесту — інтерактивна гра.
Так, під час презентації «Виживуть п’ятеро» Голлі Джексон, ми з іншими модераторами готували 4 папки із завданнями й таймером, і слідкували, щоб ці ситуації та кейси були цікавими. Треба було розказати про книгу без спойлерів, адже люди проходили квест не читаючи: їм було цікаво послухати не про сам сюжет, а про стиль написання.
Загалом мені дуже подобається проводити такі заходи, тому що це розвіртуалізація з людьми, яких я бачу через соцмережі. Також це класна можливість побачитися з підписниками, налагодити зв’язки з видавництвами.
В організації презентацій мені допомагає досвід модерування книжкових клубів, адже я знаю як заохотити аудиторію, налагодити з нею зв’язок та тримати фокус уваги”.
Про організацію власного книжкового клубу
“Це було спонтанно. Ми з новою, на той момент, знайомою Лізою Сусік хотіли створити своє ком’юніті, де зможемо обговорювати улюблені книжки. Я давно хотіла створити книжковий клуб і вона теж, тож коли на другій нашій зустрічі вона спитала: «Слухай, а не хочеш книжковий клуб?», я відповіла, що хочу.
Ми одразу погодили темою першого клубу «Макову війну» Ребекки Кван, тому що обом вона сподобалася. А далі почалися роздуми про назву, місце, вартість і все таке”.
Про план проведення літературної дискусії
“Фішка в тому, що запитання [для дискусії] ми робимо буквально за годину до клубу. Цей перелік прямо пов’язаний зі спойлерами, тож спочатку треба прочитати книжку, потім зробити запитання. Далі кожен учасник витягує одне з роздрукованих запитань і вже закручується дискусія”.
“Обговорення дозволяє глибше проаналізувати книгу, тож далі твір сприймається абсолютно інакше, — пояснює Лічі. — Я не звикла розбирати кожного персонажа, подію і сюжетний поворот під час читання. Натомість під час клубу саме це й відбувається: після того, як обговорюєш твір на книжковому клубі він сприймається глибше, більш особисто”.
“Я веду книжковий блог, читаю - мені це подобається. Я люблю рекомендувати книжки. Ну, піду в книжковий!”.
Чим відрізняється ReadEat від інших книгарень
Я не можу сприймати ReadEat як просто книгарню, в яку можу прийти у вихідний день. Це профдеформація. Там класна атмосфера, жива музика, мені там подобається, але я б не могла там відпочивати.
Про найцікавіше в роботі у книгарні
“Найцікавіше? Запити людей за час моєї роботи консультанткою. Це, приміром, коли приходять і дають тобі такий запит, що ти стоїш у ступорі, а потім беруть не те що ти порадив”.
У мене був запит, коли прийшла жінка і каже: “Мені треба книжка на 8 років про відьмочок, щоб в назві було слово «відьма»”. Ти даєш їй 10 варіантів, а вона просто бере книжку про принцес і єдинорогів зі словами, що «все не те». В цьому і цікавість – підібрати щось, що було б «тим»”.
Про критерії відбору працівника книгарні
"У кожній книгарні по-різному. Були й базовані запитання, а от з цікавого на відборі в ReadEat нас спитали: «Яка ми книжка?», «Яка в нас улюблена книжка» і попросили скласти певну тематичну добірку та розповісти, чому саме ці книжки повинні там бути.
Я тоді написала, що я «Дім у волошковому морі» Т. Дж. Клюн, який я на той момент не читала, але знала зміст. Мовляв, «Це комфортне фентезі. Фентезі я люблю і комфорт теж». І також написала, що я «The priory of the orange tree» Саманти Шеннон, бо просто люблю драконів”.
Як не поповнювати постійно список бажанок, працюючи в книгарні?
“Ніяк, це не можливо. Коли ти працюєш у книжковому магазині, книги якось самі стрибають до тебе в руки, потім летять на касу, а з картки знімаються гроші… воно само, чесно!”
Яку книгу порадила б прочитати усім?
"«За перекопом є земля» Анастасії Левкової – художня література, написана на тлі історичних подій у Криму. Це реально та книжка, яку має прочитати кожен українець.
А зі свого улюбленого жанру можу порадити «Учень убивці» Робін Гобб – фентезі, з яким відходиш від реальності і поринаєш у магічний світ, як у «Грі престолів», тільки трошки легший".
Порада тим, хто хоче завести книжковий блог
“Банально, але раджу не боятися. Якщо хтось хоче завести свій блог — заведіть його, зробіть сторінку, почніть туди щось публікувати, роздайте посилання на цей блог усім друзям, усім друзям друзів, знайомим, просто людям, яких ви побачили на якомусь заході. Максимально говоріть про свій блог, адже це справді допомагає.
Також дуже важливо вирізнятися стилем: не копіювати когось, а знайти щось індивідуальне: унікальні фішки, придумати щось, що буде вирізняти цей блог поміж інших.
Спочатку, можливо, не буде виходити, буде багато думок видалити блог, але якщо продовжувати й часом постити туди принаймні раз на тиждень, то потім зʼявиться перша аудиторія”.
“Це насправді дуже цінно, коли отримуєш фідбек від аудиторії; що ти комусь допоміг обрати наступну книжку — дуже мотивує щось робити”, — підсумувала Ангеліна.