Не просто берегиня сімейного вогнища: художній образ жінки крізь роки у літературі
- Софія Криницька
- 8 бер.
- Читати 4 хв
Як мінялась репрезентація жінок у літературних творах.
Образ жінки у літературі змінювався відповідно до соціокультурних норм суспільства. У давні часи жінка вважалася берегинею домашнього затишку, підпорядкованою правилам патріархату. Проте зі зростанням рухів боротьби за жіночі права, ці уявлення почали змінюватися, що знайшло відображення й у художніх творах.
Редакція DeTalks з’ясувала, як змінювалася репрезентація жінок у літературних творах протягом багатьох років.
Жінка у класичній літературі
Жіночі образи в літературі спершу здебільшого зводилися до певних архетипів: покірної дружини, люблячої матері, красуні, страждалиці або спокусниці. Твори українських письменників, які вивчаються в школах, пропагували експлуатацію рис стереотипної жіночості.
Наприклад, у повісті Григорія Квітки-Основ'яненка “Маруся” головна героїня — це ідеалізований образ жінки, що відповідала тодішнім суспільним стандартам краси.
“Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані”
У п’єсі ж Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч” через образи Мотрі та Параски автор ілюстрував “традиційну” приналежність жінки.
“Дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів — одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться.”
Тарас Шевченко зробив головну героїню “Катерини” жертвою стереотипів і покарання за порушення норм моралі. Водночас “Наталка Полтавка” Івана Котляревського розповіла про працьовиту та щиру дівчину, яка бореться за своє щастя, однак залишається жити за обмеженнями патріархального суспільства.
У світовій літературі, своєю чергою, така тенденція теж була поширеною: жінки виконували роль дам серця, що надихали чоловіків на подвиги, проте самі залишалися “у тіні”.
“В усі часи (в усіх країнах) література писалася здебільшого чоловіками. Повага до жінки, шлюб як партнерство, здорові родинні стосунки, рівні соціальні та політичні права — рідко зустрічаються у сюжетах української літератури. Втім, так само, як і в житті.” — розповіла літературна критикиня Ольга Манойлова.
Героїні творів та фемінізм
Перші хвилі фемінізму кінця 17–19 століть поступово вплинули й на літературу. Вже у цей час з’явились героїні, які кидали виклик традиційним уявленням про місце жінки у суспільстві. Так, Джейн Остін у романах “Гордість та упередження” та “Чуття і чуттєвість” описала жінок як розумних, самостійних особистостей, які прагнули вдало вийти заміж та мати сім’ю, однак не хотіли забути про власні переконання.
В українській літературі трансформацію образів продемонструвала Ольга Кобилянська. У творах “Людина” та “Царівна” вона зобразила незалежних героїнь, які, попри критику суспільства, все ще хотіли самореалізуватись та віднайти власне “я”. Вони жили за новаторським для того часу стандартом: не прагнули шлюбу, якщо він був без любові, робили все для інтелектуального розвитку та бажали здобути фінансову незалежність.
“Юрбою окружали її мужчини, і то ще молоді, а вона говорила, розбирала і перечилась, що тільки — боже, змилуйся! Бесіди пекучі, — немов залізо, небезпечні слова, як: соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…” — такою Кобилянська описувала головну героїню твору “Людина”.
Образ жінки у літературі: сучасність
Сучасна література значно відійшла від стереотипних уявлень про жінок. Якщо раніше героїня була змушена існувати у визначених суспільством рамках — бути берегинею дому, вірною дружиною або жертвою дивних подій, то тепер може бути ким завгодно. Сучасні письменниці та письменники описують у своїх творах багатогранних героїнь, які діють, а не просто підлаштовуються під обставини.
В українській літературі одним із яскравих прикладів такого підходу став роман “За спиною” Гаськи Шиян. Головна героїня Марта — сучасна українка, яка не хоче жити за чужими правилами та прагне свободи від нав’язаних суспільством обов’язків. Її хлопець отримує повістку і вирішує проміняти затишне життя, хорошу роботу і саму Марту на бліндажі. Це руйнує звичний стан речей і їхнє сприйняття, а дівчина і сама вирішує змінитись та переосмислити реальність.
Ситуації, люди, локації — все це підштовхує саме до цього. Героїня змушена роздумувати про своє місце у світі, боротися із соціальним тиском і приймати рішення, які суперечать традиційним уявленням про жіночу роль.
Інший роман, “Цирцея” Мадлен Міллер, став суцільним переосмисленням античної міфології з жіночої перспективи. Головна героїня — Цирцея — дочка бога Сонця Геліоса, яку більшість пам'ятає як хитру чарівницю та підступну красуню-спокусницю. Зевс відчуває загрозу у її магічних здібностях, тому відсилає дівчину на безлюдний острів. Так Цирцея стає вигнанкою, яка ще дужче вдосконалює свою магію.
У житті дівчини з’являються славнозвісні Дедал з Ікаром, Мінотавр, Медея та легендарний Одіссей. Проте, зрештою, Цирцея розуміє, що самотня, — і поміж богів, і поміж смертних. Жорстока доля чатує на неї, тож їй треба раз і назавжди визначитися, належить вона до богів, від яких народилася, або ж до смертних, яких полюбила понад усе. У цій історії вона розкривається як жінка, яка виборює собі місце у світі чоловіків.
Еволюція жіночих образів у літературі відображає зміни в суспільстві. Від “традиційних” берегинь сімейного затишку до впевнених у собі особистостей — трансформація жіночого образу демонструє боротьбу за рівноправність.
Сучасні ж авторки та автори продовжують руйнувати стереотипи та натомість створювати багатогранних героїнь, які надихатимуть наступні покоління читачів.