Технічні прийоми, які використали творці “Дюни”.
На медіасервісі MEGOGO відбулася прем’єра серіалу “Дюна: Пророцтво”, що є приквелом до кінодилогії “Дюна” Дені Вільньова. Новий серіал знову відкриває перед глядачами світ Арракіса — пустельної планети, де відбуваються події двох попередніх фільмів.
У світлі прем’єри редакція DeTalks пропонує зануритися у процес виробництва франшизи та з’ясувати, наскільки реальними були піщані хробаки та пустелі в кадрі.
Наступна станція – планета Арракіс
На самому початку, коли Дені Вільньов тільки брався за роботу над “Дюною”, він висунув єдину умову: у книжці Френка Герберта, на основі якої й була знята дилогія, Арракіс є планетою справжньої пустелі. Тож у фільмі так само - пустеля має буде справжня.
Режисер не хотів знімати на зеленому фоні, куди потім можна буде додати красиву картинку. “Я хотів отримати натхнення від впливу тих пейзажів, і щоб мої актори, оператор і всі художники у фільмі побачили вплив природи”, – сказав він.
Процес пошуків пустелі, яка мала б стати Арракісом на екрані, почався з подорожі гуглом. Режисер Дені Вільньов разом із художником-постановником Патріком Верметом продивилися в інтернеті фотографії пустель в Чилі, Ірані, Чаді, Ємені та Лівії. Взявши до уваги досвід Вільньова під час зйомок “Пожежі” в пустелі Ваді Рам у Йорданії, творці зрозуміли, що це місце підходить якнайкраще.
“Нам потрібно було знайти пустелю, яка б не була романтичною, красивою чи схожою на листівку. Це мало бути страшне місце – така пустеля, де, якщо ти там опинишся, – це точно смерть. Нам потрібно було насильство”, – прокоментував художник-постановник Патрік Вермет.
Скеляста Ваді Рам відповідала вимогам, але творці потребували ще однієї локації, де були б тільки великі піщані дюни. І така знайшлася — в пустелі Ліві поблизу Абу-Дабі. Тож щоразу, коли на екрані з’являється дюна, будьте впевнені, що цей кадр зняли саме там.
Головне ж місто Аррікіса було майже повністю побудоване за допомогою графіки CGI (з англійської буквально “зображення, згенеровані комп’ютером”). І хоча насправді такого поселення не існує (а можливо, що й на щастя), художник-постановник Патрік Вермет зазначив, що для його створення надихався декількома посиланнями. Наприклад, бункерами Другої світової війни та архітектурою зіккурата й мая.
Натомість планета Каладан є повною протилежністю Арракісу. На ній замість пустель, що розтяглись по всій кулі, панують океани. Замість вітру з частинками піску – сильні опади. На створення такого контрасту творці звернулися до абсолютно іншого джерела натхнення. До Норвегії.
Патрік Вермет вирішив дослідити її узбережжя, тож зйомки проходили в острівному місті Олесунн, що простягається до самого океану.
Ще одним особливим місцем, яке творці воліли перетворити на частину всесвіту “Дюни”, стала гробниця Бріон в Італії, Венето. Там були зняті сцени імперської планети, де живе принцеса Ірулен (Флоренс П’ю).
Світ в інфрачервоному світлі та технічні виклики
Основною ідеєю під час зйомок було зробити світ Дюни набагато “більшим” за об’єктиви. При перегляді мало складатися враження, наче камера намагається зафіксувати щось занадто велике, що неможливо охопити одним кадром.
“Чому? Це для того, щоб повернути ідею смирення. Смирення людей перед обличчям природи”, – сказав про це режисер Дені Вільньов.
Ще одним технічним прийомом, який винайшли Дені Вільньов та оператор Ґреґ Фрейзер, була гра зі створенням напруги. Ідея була в тому, щоб об’єкти з’являлися на краю кадру і швидко щезали.
“Це як відчуття кошмару, коли очі бачать частину чогось, що потрапляє в поле вашого зору. Ви відчуваєте його присутність, але ніколи не бачите цього повністю”, – зазначив режисер.
Сам фільм був відзнятий за допомогою широкоформатної цифрової камери. Проте оскільки отримане зображення здалося команді творців занадто чітким, було прийняте рішення перенести матеріал на 35-міліметрову плівку. Все для того, щоб відзняті кадри набули характерних рис “плівкового” матеріалу.
Як сказав оператор стрічки, цей прийом створив картинку певної текстури, яка виглядала живописом, але здавалася позачасовою.
Та технічні виклики не стали єдиними на шляху знімальної команди. Завадила й погода, а точніше – аномальна пустельна спека. Режисер розказав, що траплялися дні, коли мозок відчував себе “як миска теплого супу”.
Попри те, що була прохолодна пора року, пустеля диктувала свої правила. Через це вся група, як акторів, так і операторів, виснажувалася дуже швидко. На жаль, змінити умови зйомок виявилося неможливим, адже для того, щоб створювати тінь в пустелі, була потрібна потужна інфраструктура. До того ж утворені тіні могли завадити знімальному процесу.
Фото: DNEG
Так, режисер разом із Полом Ламбертом, спеціалістом із візуальних ефектів, приділили багато уваги тіням та грі світла в кадрі. При цьому обидва сходилися на думці не виробляти денне світло всередині комп’ютера.
“Ви просто не можете отримати таку яскравість і інтенсивність, коли намагаєтесь знімати щось у студії”, – зазначив Пол.
Для знімальної команди було не дивиною й чекати на відповідне світло для сцени, навіть якщо воно існувало лише десять хвилин на світанку. Наприклад, Тімоті Шаламе, який зіграв головного героя Пола Атріда, стверджував, що сцену із Зендеєю (Чані) знімали три дні поспіль, маючи для роботи лише 30 хвилин або годину зрання.
За словами Дені Вільньова, у фільмі є сцени, які на екрані виглядають дуже просто, але знімалися в кількох різних середовищах, щоб переконатися, що на екрані – камінь потрібного кольору в потрібний час доби з точним сонцем. Сцена, що побудована як пазл.
Також не варто забувати про природу дюн – це пісок, який формує вітер, тож потрібно було враховувати і це.
Та Арракіс – лише одна з планет, які вимагали ретельного підходу та новаторських ідей. Наприклад, для зйомок сцен, що відбувалися на планеті Гіді-Прайм, оператор Ґреґ Фрейзер запропонував ідею інфрачервоної кінематографії.
Він експериментував із нею ще у фільмі “Тридцять хвилин по півночі” десятиліттям раніше, тож вирішив повернутися до цієї ідеї. Задум зйомок такого типу полягає в тому, що інфрачервона підсвітка дає можливість камері “бачити” у темряві. Це дозволяє виявляти світло в діапазоні спектра, який не може побачити людське око: виходить так, що колір спотворюється.
Оскільки за сценарієм мешканці Гіді-Прайм мали дуже бліду білу шкіру, бо у їхній світ майже не потрапляло сонячне світло, ідея оператора спрацювала.
Боги Арракісу
Шай-Хулуд у всесвіті “Дюни” – велетенський піщаний хробак, що у народі фріменів, центрального плем’я дилогії, вважається за Бога землі. З чакобси, мови цього народу, назва хробака перекладається дослівно як “вічне” або “дідусь пустелі”.
Для знімальної команди процес створення Шай-Хулуда став таким же грандіозним, як і його значення для “вільних людей”. Так, Пол Ламберт, спеціаліст із візуальних ефектів, зазначив, що команда витратила багато часу на розробку анімації навколо хробака. Набагато більше часу, ніж на анімацію самого хробака.
“Ми витратили час, намагаючись знайти приклади того, як зміщується пісок, щоб скопіювати це”, – сказав він.
Режисер попросив звукорежисера Річарда Кінга перевірити, чи звук, що супроводжував хробака протягом руху – звук тертя об пісок велетенської істоти – дійсно відповідає задуманому. Було важливо, щоб пісочне шипіння нагадувало той дивний спів, якого вони прагнули досягти.
І от – хробак вже насувається, глядачі бачать дюни, що здіймаються над ним, чують спів піску. Настала та сама сцена, в якій Пол Атрід має осідлати Шай-Хулуда, аби довести свою гідність перед фріменами.
Ідея зйомок цієї сцени полягала в тому, щоб каскадер Тімоті Шаламе біг по піщаній дюні, яка буде руйнуватися. Аби втілити це в життя, три вантажівки мали із відставанням тягнути три величезні циліндри, розташовані під піском.
Каскадер біг по дюні – вантажівки починали тягнути циліндри – дюна руйнувалася. Після цього каскадер мав приземлитися на матрац, захований під піском.
Під час стрибка на матрац і подальшої їзди “верхи” на каскадера і загалом місце трюку мала висипатися величезна кількість піску. Для цього навколо знімального майданчика зібрали людей, які кидали всередину тонни пилу.
“Я дійсно хотів відчути, що персонаж проходить крізь хвилі піску і зникає в пилу. Відчути, що він повинен заволодіти стихією” ,– сказав про цю сцену режисер.
Одяг фріменів та секрет блакитних очей
Жаклін Вест, дизайнерка з костюмів, розробляла концепт вбрання фріменів на основі одягу всіх кочових культур. За її словами, у регіонах із найбільш суворими пустельними умовами – у Гобі, Північній Африці, в самій Сахарі – вбрання кочівників має набагато світліші кольори. Так роблять не просто так: у пустелі не можна носити темний одяг, що притягує сонячні промені. Саме таку світлу палітру дизайнерка й хотіла відтворити.
Окрім питання спеки, Жаклін також хотіла передати “святість” фріменів: глядачі мали сприймати їх світлими в їхньому темному поселенні Сієтч. Тканину замовляли з Таїланду, Сіаму та Італії, а згодом, разом із Меттом Рейтсмом, головним художником текстилю, фарбували. Потім команда з дизайну розписувала цей одяг придуманими візерунками або алфавітом фріменів, що був створений спеціально для фільму.
“Вільний народ” запам’ятався також синім кольором очей. Проте якщо у першій частині робота над відтінком проходила вручну, то у другій Пол Ламберт, керівник візуальних ефектів, придумав кращу ідею. Команда використала модель машинного навчання, щоб створити кольорові райдужки одразу для всіх акторів, що грали фріменів.
Технологія полягала в тому, щоб алгоритм знаходив на відзнятих кадрах людські очі та відтіняв їх синім. Так робота пішла швидше, а режисер навіть сказав, що очі у другій частині “Дюни” набагато реалістичніші, ніж у попередній. Єдиний недолік, що мав алгоритм, – він фарбував у блакитний очі не тільки акторів, що грали фріменів, а й усіх людей в кадрі.
“Інколи доводилося вилучати частину блакитних очей, а не додавати їх, оскільки алгоритм просто знаходив очі, незалежно від того, чи вони належали Фріменам, Харконненам чи Сардаукарам!”, – поділився керівник візуальних ефектів.
Однак кропіткої роботи над деталями вимагали образи не тільки фріменів, але й інших персонажів. Наприклад, головні убори на принцесі Ірулен змінювалися у процесі розвитку персонажки.
На початку на голові в героїні середньовічний шматочок із стільникового бісеру. Таким чином дизайнерка з костюмів хотіла показати, що принцеса є частиною світу Бене Гессерит, тобто школи тренування тіла та розуму. Проте згодом акторка Флоренс П’ю починає з’являтися на екрані в головних уборах, що закривають обличчя.
Жаклін зазначила, що такі убори нагадували їй монахинь із католицьких шкіл, обличчя яких були наче “ув’язнені”. В кінці картини принцеса вдягнула кольчугу та постала вже як воїтелька.
Флоренц П'ю в ролі принцеси Ірулен. Фото: imbd
“Я хотіла, щоб її образ залишався дуже потужним, але водночас зберігав стиль капюшонів Бене Гессерит, інтегруючи його в броньований вигляд сукні-кольчуги”, – поділилася дизайнерка.
Багатомов’я залаштунків “Дюни”
На знімальному майданчику панувало аж три мови: англійська, французька і чакобса – мова фріменів.
І якщо з французькою все більш-менш зрозуміло: Дені Вільньов і Тімоті Шаламе використовували її в комунікації, щоб “знайти близькість у хаосі”, то чакобса вимагала детальнішого вивчення.
Однак для початку її варто було вигадати. Цим зайнявся лінгвіст Девід Джей Петерсон, що вже створив унікальні мови для народів з “Гри престолів” та “Відьмака”.
Разом із дружиною він придумав специфічну граматичну структуру і близько 700 основних словникових слів.
“Як і латинська мова, чакобса використовує відмінювання, тому навіть власні іменники звучать дещо по-різному залежно від того, яким вони є членом речення”, – зазначив Петерсон.
Врешті-решт чакобса вийшла близькою до арабської за звучанням, за винятком певних звуків. На цей час Петерсон попрацював над чотирма різними лінгвістичними системами: двома розмовними та двома жестовими, а також над системою письма для фільму.
Так, наприклад, якщо вам колись треба буде запросити фірменів до себе, на чакобсі можна сказати:
“Ekkerim a-kairash!” – в перекладі “Ласкаво просимо”.
За правилами хороших манер, можливо, вони скажуть вам:
“Oggori cheshii, e akshahii” – в перекладі “Добра кава, друже”.
Проте якщо кава була не дуже, не дивуйтеся, якщо почуєте у свій бік “Vidzakho. Vadzikh”. В такому випадку краще осідлати хробака і швидко втекти, бо в перекладі це буде означати “Вбий його. Зараз”.
А ще можна приготуватися до виголошення урочистої промови та заклику до бою:
“Sah-ifir! Sa-garga! Tasaho! Tasa nichii!” – в перекладі “Могутністю! Силою! Вдар його! Вдар швидко!”
Таким чином, всесвіт Дюни на екрані – це складний механізм, пазл, який в процесі зйомки збирала вся команда. Хоча хто знає, може, насправді Арракіс існує десь вглибині далеких галактик, а Дені Вільньов з групою творців відправився туди, щоб покататися на Шай-Хулудах.