"Реанімація" фільмів у суспільстві: як реставрують старе українське плівкове кіно
- Артем Гецко
- 31 бер.
- Читати 4 хв
Шлях оцифрування української кіноспадщини.
Український кінематограф все частіше повертає у прокат старі фільми у відреставрованому вигляді. Це стає можливим завдяки перекладу плівки у "цифру" та виправленню технічних проблем, спричинених часом.
Багато таких фільмів були відзняті знаковими для сучасної України режисерами ще за радянських часів. Проте через цензуру кінематографа та репресії, більшість стрічок так і не побачили світ.
Таким чином, метою реставрації не завжди є свіжий погляд на картину, а радше реанімація в суспільстві та повернення пам'яті про фільм. Редакція DeTalks розглянула кілька таких випадків.
Реставрація фільмів: як це відбувається
Спочатку в реставраційному центрі детально оцінюють стан картини. Перебування в архіві за несприятливих умов протягом довгого часу шкодить плівці: можуть з'явитися як механічні, так і природні пошкодження — подряпини, вицвітання, плями.
Плівку перевіряють на ознаки старіння, як-от крихкість та загальна гнучкість, що потім можуть вплинути на процес оцифрування. Стрічці штучно повертають гнучкість, зберігаючи за правильних умов чи обробляючи в розчинах.
Одним із найбільших викликів роботи зі старою плівкою є грибкова інфекція, що знижує якість матеріалу чи взагалі знищує його. Для позбавлення від грибка використовують спеціальні засоби, що одночасно видаляють наліт та не пошкоджують при цьому плівку.
Далі плівку перевіряють на наявність склеєних частин, які можуть заважати роботі стрічкопротяжного обладнання. За наявності їх замінюють на спайки, а щоб забезпечити безперервне прокручування плівки, а окремі частини також злютовують між собою. З діджиталізованою стрічкою тепер можна працювати без побоювань щодо пошкоджень її фізичного стану.
Потім плівку заганяють у сканувальні апарати та оцифровують. Під час цього використовують програми, що корегують кольори та замальовують подряпини, що лишилися після огляду. Часто для виправлення пошкоджень використовують і штучний інтелект. Наступною проводиться корекція звуку.
У випадку із фільмами радянських часів, часто доводиться шукати оригінальну, “режисерську” версію стрічки, без цензури та змін.
Після оцифрування оригінальну плівку зберігають у належних умовах кіноархіву через її надійність. Цифрову копію зручно використовувати для перегляду й поширення, однак існує можливість, що такі технології стануть застарілими або зазнають втрат через злами. Плівка ж стабільніша та незалежніша від технологічних змін. Саме тому навіть сучасні фільми, створені у "цифрі", часто зберігають на плівці як на стабільнішому варіанті.
Додатково для кожної відреставрованої стрічки складається документація з інформацією про першочерговий стан, історію та умови зберігання.
В Україні реставрацією фільмів займається “Довженко-центр”. За даними самої установи, “станом на 1 січня 2021 року Фільмофонд Довженко-Центру налічує 9 773 одиниці обліку – 60 283 одиниці зберігання (понад 7 000 найменувань кінотворів) — художніх, анімаційних, документальних та науково-популярних фільмів, здебільшого українського виробництва”.
Кінолабораторія Довженка працює над реставрацією фільмів з 2009 року як “Центр цифрового відновлення фільмів”. Тоді у кінофонді студії було всього близько 1000 стрічок, а відновлювали лише 30 на рік.
Згодом за мільйон євро студія придбала німецький сканер, який і займався відновленням. Першим відреставрованим фільмом став “Камінний хрест” Леоніда Осики 1968 року.
Іншою проблемою стало місце зберігання більшості оригінальних плівок українських фільмів. У 1935 році ЦК Компартії СРСР постановив про створення центрального кіноархіву в Москві, куди було потрібно передати всі негативи фільмів — оригінальні плівки. Наразі установа має назву “Госфільмфонд” та зберігає понад 600 тисяч роликів плівки, разом з українськими. Наприклад, оригінали негативів робіт Олександра Довженка.
Приклади реставрованих українських фільмів
Колір граната
У 2024 році в українських кінотеатрах вийшов фільм “Колір граната” Сергія Параджанова. Першопочатково стрічка була датована 1969 роком, але з нагоди 100-річчя від народження режисера нову відреставровану версію знову випустили у прокат. Реставрацією займався Кінофонд Мартіна Скорсезе спільно з архівом кінематографії "Cineteca di Bologna”.
Оригінальний негатив, версію самого Параджанова, знайшли у Вірменії, де її колись вперше пустили у прокат. Під час виходу стрічки в радянських кінотеатрах режисер був ув'язнений, тому російський кінодіяч Сергій Юткевич цензурував її та випустив свій варіант фільму. Цю версію Параджанов побачив вже після звільнення.
Тіні забутих предків
“Тіні забутих предків” того ж Сергія Параджанова востаннє реставрували у 2012 році. Цю версію возили на кінопокази та фестивалі, включно з Венеційським у 2023 році. В Україні ж вперше після реставрації оновлену версію показали у 2022 році в Чернівцях.
За словами наукового співробітника "Довженко-Центру" Олександра Телюка, робота з оцифруванням плівки велася кілька місяців, коли матеріал знову нанесли на плівку.
Український рух
У 2024 році на кінопоказі представили й відновлену версію фільму “Український рух” (оригінал — "Украинское движение") 1917 року. Стрічка стала єдиним носієм, де було зображено керівництво Центральної ради — Михайла Грушевського та Володимира Винниченка — перед радянським вторгненням. Реставрація потребувала трьох років роботи: з 2016 до 2019, а у 2023 році стрічку допрацювали з використанням ШІ.
“За допомогою штучного інтелекту цей матеріал можна підібрати значно швидше. Ту роботу, на яку йшло раніше 10-15 годин, тепер цілком можна зробити за 20-30 хвилин. Також можна значно підвищити якість ліквідації відповідних дефектів. З іншого боку, навантаження на комп’ютерну техніку також збільшується в рази. Завершити цю роботу нам вдалося тільки завдяки тому, що нещодавно ми придбали нову комп’ютерну станцію”, — сказав кінорежисер Іван Канівець.
“Плівка з фільмом, яка зберігається у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві, була скопійована для українського архіву понад пів сторіччя тому. До цього матеріал пройшов десятки копіювань, при чому частина з них відбувалася методом перезйомки з екрана, що є найбільш руйнівним для зображення”, — йдеться в матеріалі проєкту kilok.art.
Український "фільмофонд" з кожним роком поповнюється новими доробками сучасних режисерів. Також до нього додаються картини тих митців, чиї роботи не показували в період цензури.