Кадр з фільму "Пила"
Знайдені кадри, фолк- та еко-горори з боку психології.
Якби ми жили у стереотипному світі, перший же рядок казав про те, що горор-фільми – це про “кров, кишки та м’ясо”. Певною мірою це правда. Проте не робіть поспішні висновки.
Якщо казати саме за “кров, кишки та м’ясо”, то цей піджанр горорів називається слешер. Та його не буде в цьому матеріалі й навіть не тому, що в такому разі вікове обмеження було б 18+.
Цей текст покликаний розказати про інші піджанри горор-фільмів. Довести, що ця частина кінематографа лякає не тільки простими способами, але й залучає психологічні аспекти впливу на глядача.
Простіше сказати, у цьому матеріалі — відповіді на питання. Чому горори жахають нас? І чому руки інтуїтивно тягнуться затулити очі, щоб дивитися на екран крізь маленьку щілинку?
Чому ми дивимось те, що нас лякає?
Враховуючи час, в якому нам доводиться жити, фільми жахів за логікою мали б взагалі втратити сенс. Навіщо дивитися воєнні фільми – подивіться у вікно. Нащо читати про антиутопію – почитайте про політику сусідньої країни. Однак ми все одно звертаємось до жахів на екранах.
Згідно з теорією професора психології Дольфа Зілмана про передачу збудження, ми отримуємо задоволення від відчуття напруги. Проте коли загрозу усунуто, невідомість закінчується, а ми вже достатньо понервували, весь негативний вплив перетворився на ейфорію. Чим більшу напругу вдалося створити фільму, тим сильнішою буде ейфорія.
Дослідження емоційного та когнітивного ефекту занурення у перегляд кінострічок показали, що чим реалістичніше дійсність відображено у фільмах, тим сильніше мозок на це реагує. Це логічно, адже як можна боятися того, у справжності чого сумніваєшся через неправдоподібність на екрані?
Ефект занурення, своєю чергою, також грає важливу роль, адже чим швидше ми повіримо в те, що перебуваємо в центрі подій, тим яскравіші будуть емоції під час перегляду. Тож з покупкою плазми в подарунок йде не тільки мамина фраза “не сиди так близько до екрана”, а й більше занурення у фільм.
Окрім відчуття перебування у центрі подій, ми також співчуваємо головному герою, який от-от спуститься в темний підвал сам-один. А якщо по його руці на додачу ще й несподівано пробіжить павук, то дискомфорт, ніби це сталося з вами, гарантований. Така симуляція називається емоційним зараженням.
Задокументуємо ваш страх
“Found Footage” або “Знайдені кадри” є жанром, в якому певна частина сюжету або увесь сюжет ми дізнаємося з відзнятих відео. Їхнім автором зазвичай виступає головний герой фільму.
Цей жанр співпрацює з іншим — мок’юментарі, що буквально: "mock" (підробляти, висміювати) + "documentary" (документальний фільм). Тобто це псевдодокументалістика, яка хоче здаватися правдивою, але ж ми знаємо, що привидів не існує. Не існує ж, правда?
Петер Тернер у своєму дослідженні “Why Found Footage Horror Films Matter : Introduction” каже про те, що і в “Знайдених кадрах”, і в мок’юментарі, режисери намагаються зробити психологічний зв’язок між персонажем і глядачем якомога тіснішим. Вони переконують аудиторію, що все це є відеосвідченням реальної людини, а не просто художнім фільмом.
Дослідники розходяться в думках щодо "Знайдених кадрів": чи глядач дійсно стає ближчим до персонажа, бо дивиться те, що герой зняв в моменті, а значить – співпереживає йому. Чи уявляє себе на місці героя-учасника подій (не завжди хороших подій), бо дійсно занурюється в сюжет. Однак однозначно можна сказати одне – глядач дійсно залучений до розповіді, і не важливо, яким з двох способів.
Наприклад, автор книжок про кінематограф Джуліан Ханіч стверджує, що страх виникає тоді, коли ми очікуємо шоку чи загрози у сцені. Глядач насправді боїться не того, що відбудеться на екрані – його лякає саме передчуття шоку чи жаху від того, що щось вистрибне з темряви в кінці напруженої сцени.
Напруга у таких фільмах зростає через камеру, яку персонаж тримає в руках, і яка стає оповідачем. Вона називається дієгетичною або POV-камерою. Уявіть, що ви дивитесь, як персонаж іде по коридору та знімає підлогу перед собою. Але через секунду чуєте, як він кричить, після чого картинка трясеться.
Стає зрозуміло: персонаж тікає. І хоча ви не бачили створіння, що спричинило емоцію, невідомість лякає, адже воно залишилося поза кадром.
Фільми в жанрі "Знайдені кадри":
“Хроніка” (2012), Джош Транк
“Візит” (2015), Найт Ш'ямалан
“Відьма з Блер” (1999), Деніел Мірік
Найстрашніше — сільська тиша
Фолк-горор – це жанр, центром якого є народні мотиви, легенди та вірування.
Щоб розібратися, що в цьому може лякати, варто зрозуміти, з чого в принципі складаються такі горори.
Так, Адам Сковелл, режисер та письменник, висунув ланцюжок елементів, з яких складаються фолк-фільми жахів:
Пейзаж – Ландшафтна ізоляція – Спотворені моральні переконання – Щось відбувається.
Можна припустити, що саме через ландшафтну ізоляцію (персонажі потрапляють в село, звідки не можуть вибратися) і відбувається зіткнення зі спотвореними моральними переконаннями. Це ж село, тут нема куди бігти.
Енді Пасьорек у своїй праці “From the Forests, Fields, Furrows and further: An Introduction” каже, що народний жах існує в ландшафті через те, що люди забирають із собою свої старі звичаї. Саме через це можна припустити, що страх починається там, де зіштовхуються два світи: головного героя та представників інших уявлень та вірувань. Адже цивілізований світ, світ персонажа, ніколи не зазіхне на життя та здоров’я іншої людини, а що відбувається у глухих маленьких селах знає тільки диявол.
Про це ж кажуть автори “The Cambridge companion to American horror” Стівен Шапіро та Марк Сторі.
“Є відчуття, що такі місця стають ідеальним середовищем для варварських і дивовижних ритуалів і поведінки, які ніколи не приживуться в “цивілізованому” поселенні, коли вони залишені напризволяще”, – йдеться у книжці.
Фільми в жанрі "Фолк-горор":
“Сонцестояння” (2019), Арі Астер
“Голос трави” (1992), Наталя Мотузко
“Діти кукурудзи” (1984), Фріц Кірш
Зомбі, віруси, гриби
Еко-горор – це ще один жанр про протистояння, але тепер вже – людини та природи. Всілякі віруси, генетичні мутації, зомбі апокаліпсис – це все сюди. Адже фільми цього жанру — про втрату людиною домінування над іншими біологічними системами.
На думку кінознавця та викладача кінознавства Меттью Джонса, еко-горори виражають глибші колективні страхи суспільства, а не кожної окремої особи. Джонс ввів поняття “антропоцентричний авторитет”, що означає владу людини над світом природи. Її ж втрата призводить до несвідомих страхів, що все “не під контролем”, а людина більше не панує у цьому світі.
Все змінилося, і тепер не людина полює – полюють на неї. Модифіковані тварини та рослини, які здатні захопити тіло та змінити на свій розсуд. Жах настає, коли тіла персонажів починають спотворюватися, мутувати під впливом цих істот. Такий момент нагадує елементи боді-горору, в яких жанр апелює до страху людей перед неприродними змінами в тілі.
Фільми про зомбі також лякають не лише образом “ходячих мерців”. Філософ Вільям С. Ларкін зауважує, що дивлячись такі фільми, ми віримо, що наша сутність – це наше тіло, а не свідомість. Тому зомбі виглядають не як чужий розум у тілі, а як нова, змішана істота.
У своєму трактаті письменник Амітава Ґош стверджує, що жах з’являється від усвідомлення того, що природа має свободу волі та ніколи не існувала як щось окреме від нас.
“Це відчуття гібридності, вторгнення та володіння добре підходить особливо для тих видів жанрової фантастики, які мають справу не з нелюдськими монстрами, а з напівлюдськими”, – написав він.
Фільми в жанрі "Еко-горор":
“Анігіляція” (2018), Алекс Ґарленд
“Хижаки” (2019), Александр Ажа
“Затока” (2012), Баррі Левінсон
Ці піджанри – лише частина багатого світу горор-фільмів, які відкривають нам жахи з іншого боку. Вони глибші, ніж просто розважальне видовище, й не лише відображають наші внутрішні страхи, але й порушують важливі соціальні питання.