Від карпатських легенд до історій про радянські експерименти: що подивитися на Геловін

Добірка українських стрічок для геловінського вечора.

Страх в українському кіно набув різних форм залежно від того, звідки походить загроза. Так, Карпатські легенди стали основою містичного сюжету, а радянські бункери перетворилися на простір для фантастичних жахів.

У новіших стрічках жанр також реагував на досвід повномасштабної війни, переосмислюючи народні вірування та історичну спадщину.

Як українські кінематографісти створюють атмосферу страху та що відомо про зйомки "Синевира", "Ефіру”, “Конотопської відьми” й “Каховського об’єкта” — читайте в огляді DeTalks.

 

"Синевир" або карпатський монстр у 3D

Український фільм жахів “Синевир” — це історія студентів, які відпочивали біля однойменного озера в Карпатах наприкінці 1970-х років. Стрічку зняли брати Олександр і В’ячеслав Альошечкіни, які використали формат 3D і звернулися до українських народних переказів про надприродних істот.

 

За сюжетом, під час відпочинку студенти почули легенду про песиголовців — чудовиськ із людським тілом і головою тварини, які заманювали людей у ліс, наслідуючи людські голоси. Спочатку компанія сприйняла розповідь як страшилку, але з настанням ночі її учасники почали зникати й гинути від нападів невідомих істот.

Паралельно розгорталася історія брата й сестри Сашка та Іванки, які таємно вирушили на риболовлю й загубилися в лісі. Коли Іванка зустріла студентів і попросила допомогти знайти брата, ті вирушили в темряву. Поступово герої усвідомили, що чудовиська могли набувати людської подоби й використовувати голоси знайомих, щоб заманювати жертв у пастку.

 

Зрештою вижити вдалося лише Даникові та Каті. Дівчину знайшли непритомною, але її розповіді про напад чудовиськ ніхто не повірив. Даник же розповів про пережите професорові Єгору, а той вирушив до Синевиру, де дізнався більше про давні перекази щодо песиголовців.

 

Ідея фільму виникла у В’ячеслава Альошечкіна задовго до початку зйомок. Режисер зацікавився образом песиголовця, коли читав доньці народні казки. Згодом цей мотив став основою повнометражного горору.

 

"Ефір" — містика в історичних декораціях Львова

У 2018 році польський режисер Кшиштоф Зануссі представив фільм “Ефір”. Це містична драма з елементами трилера, створена у копродукції України, Польщі, Угорщини та Литви. Історія звернулася до теми наукових експериментів, людської влади та моральних меж.

 

Події перенесли глядачів на початок Першої світової війни. Головний герой стрічки — військовий лікар, який досліджував властивості ефіру (субстанції, що дає контроль над чужим розумом). Після звинувачення у замаху на вбивство та сексуальному насильстві лікар втік від покарання й опинився у фортеці Австро-Угорської імперії. Там чоловік продовжив експерименти, прагнучи впливати на людську поведінку за допомогою хімічних речовин. 

 

Головну роль у картині виконав польський актор Яцек Понедзялек, а українець Остап Вакулюк зіграв його помічника Тараса.

Українська частина виробництва пов’язана з Львівщиною. Знімальна група працювала у колишній в’язниці на Лонцького, будівлі колишньої австрійської військової казарми на вулиці Кривоноса та Свірзькому замку.

Зокрема, у тюрмі на Лонцького творча група облаштувала лабораторію. Для цього встановили фальшиві стіни, арочні конструкції та бутафорську пічку. Історичні ж приміщення використали як частину художнього простору, у якому герой проводив свої дослідження.

 

“Конотопська відьма” — давній образ у контексті сучасної війни

Горор “Конотопська відьма” вийшов у прокат 22 серпня 2024 року. Фільм створила компанія FILM.UA Group, режисером став Андрій Колесник, а сценарій написав Ярослав Войцешек. Творці поєднали українські міфологічні мотиви з історією, пов’язаною з повномасштабним вторгненням Росії.

“Буде тобі, враже, так, як Відьма скаже”: огляд кінострічки “Конотопська відьма”

Стрічка "Конотопська відьма" побачила світ у серпні 2024 року, про що розказує новий горор-фільм за мотивами мему — у матеріалі DeTalks

У центрі сюжету — прадавня відьма з Конотопа, яка відмовилася від своїх магічних здібностей заради звичайного життя з коханим Андрієм. Та після початку російського вторгнення окупанти захопили місто та вбили її коханого. Тоді жінка повернула свої сили й почала мститися загарбникам.

Головну роль виконала Тетяна Малкова. У стрічці також зіграли Тарас Цимбалюк, Павло Вишняков, Олена Хохлаткіна, Іван Шаран та інші українські актори.

 

Під час роботи над фільмом творці спиралися на давньоукраїнські легенди та вірування, а також на реальну історію жительки Конотопа. На початку повномасштабного вторгнення вона звернулася до російського військового зі словами про те, що в Конотопі кожна друга жінка — відьма.

 

Сам же образ головної героїні поєднав мотиви української міфології та елементи традиційної вишивки Сумщини.

 

"Каховський об'єкт" — радянська спадщина як простір жаху

У 2025 році FILM.UA Group випустила “Каховський об’єкт” — український зомбі-горор режисера Олексія Тараненка за сценарієм Ярослава Войцешека. Фільм продовжив лінійку “Кіногероїні темних часів”, до якої належить і “Конотопська відьма”.

 

Події розгорнулися після підриву Каховської дамби російськими військами. Український військовий загін на чолі з бійчинею на позивний Мара знайшов таємний радянський бункер на дні осушеного водосховища.

Усередині військові виявили наслідки секретних експериментів, які проводили під час Холодної війни. Радянські дослідники намагалися створити надсолдатів, а теперішні герої стикнулися з напівживими істотами, що залишилися після цих дослідів.

 

Головну героїню зіграла Марина Кошкіна, яка перед зйомками пройшла бойовий вишкіл. До акторського складу також увійшли Володимир Ращук, Олександр Яцентюк, Дмитро Павко, Андрій Подлєсний і Михайло Дзюба.

Знімальна група розпочала роботу в березні 2025 року. Зйомки тривали приблизно півтора місяця на шести локаціях у Києві. Серед них були закинута молочна кухня та бомбосховище науково-дослідного інституту радянських часів.

 

Початок зйомок супроводжувався символічною дією. Замість традиційного розбиття тарілки творча група зруйнувала бюст Володимира Леніна. Цей жест пов’язував виробництво стрічки з її тематикою — критичним переосмисленням радянського минулого.